Поезія Норвегії

Рольф Якобсен (нар. 1907)

Повільність

Картина безмежної землі,
сипкі піски, бронзове небо
стоятимуть до кінця світу, вітер
підносить піщинку на камінь,
дощ змиває її геть.

Таке обличчя землі в крайобразі всесвіту,
огорнене забуття. - повільні,
мов камені, вчинки божі над нами,
один день проходить, наче троянда, інший - наче вогонь.
На все свій час.
За тисячу років
слимак доповзе до дерева.

Я бачу, як старезний дощ схилився над вечірньою землею
і тонкими руками шукає забуті речі,
нікому вже не потрібні: тишу поміж травою,
слова недомовлені, скалки втрат, думки.
які вже ніхто не думає,
мовчазні дороги трави і сну,
що ведуть крізь віки.

Де вже тепер знайти
те, що може зв'язати розірване, -
стежку між зорями. шлях стрілки на компасі
обо лінії на дівочих долонях,
схожі на звивини троянд.

Бо вже пізно,
невдовзі річка забере мої образи:
гори. відбиток дому, кохане обличчя, -
і понесе до моря. Все без слова міняється,
і земля підставляє спокійно
свої плечі дневі і ночі.
Десь у лісі шумить вітер,
десь обрис скелі непомітно входить у ніч.

(Переклад О.Сенюк)

Сигнали міста

Сигнали міста -
не шурхіт машинних коліс
на дощами обмитів асфальті.

Не стукіт візка з молотком
край тротуару ясного ранку.
Не брязкіт поїзда.
Не тихе палахкотіння реклам
над живими річками вулиць,
не сяйво неонових ламп,
мерехтливих разків перлин.

Не дзенькіт чарок
у гомінких ресторанах.
Не гудки пароплавів у гавані -
два короткі - один довгий, два короткі - один довгий.

Не пісня нічного трамвая,
що стихає на вулицях, тобі невідомих.
Не саксофон на четвертому поверсі.

Ні -
сигнали міста,
його прискорений пульс,
ти почуєш якоїсь ночі.
Тієї ночі,
коли вперше
йтимеш самотній, згубивши надію:
із кам'яних вулиць, немов зловтішний глум,
озветься луна твоїх власних кроків.

(Переклад О.Сенюк)

1 2