Поезія Норвегії

Аннікен Ульсен (Anniken Ulsen)

скорботний дім

Поглянь на дім мій.
Думаєш, сповнений він скорботи, без тебе порожній?
Але світильник на кухні почав світитися сам собою,
так само, як і колись перестав;
зливний бак зливає воду, наливний – збирає дощову;
дах як ніколи добре заріс мохом на зиму,
це мені точно відомо, дарма що між мною і дахом
ще чотири поверхи і горище;
пані Суок за стіною нарешті вмерла,
її оселю буде віддано товариству вихователів;
пан Елінек, мені видається, вмер також –
принаймні, від певного часу його не бачу;
дезодоранти і аерозолі завдають шкоду озоновій оболонці;
швейна машинка шиє, пральна й надалі не робить;
шпалери сумлінно відклеюються,
в дереві підвіконня все так же люб’язно живуть мурахи;
за шафою мешкає щур, пам’ятаєш, торік він утік із клітки;
в глибинах кухонних шаф гниють макарони й квасоля;
а вітер колише абажур, колише неквапом, як зазвичай –
і від того в повітрі плавають тіні, повільні і тихі, як плями нафти на морі.
І я повільна і тиха,
безмірно втішена тим, що без тебе так само добре.
Хіба що тепер мені зле дається долати потребу сказати комусь добраніч;
не дуже вправно без тебе вмію загалом казати, коли немає до кого,
не з першої спроби пірнаю в свою самотність –
безмежну й прозору, ніби море без жодної плями.

А втім, і з тобою все це давалось мені не просто.

(Переклад з норв. - Катерина Бабкіна)

Аннікен

У безладі
а, Аннікен! – хтось до мене гукає.
А серед мене усього багато так –
і береги кутасті, і темні затоки неквапом їх ковтають,
і синє вбрання і насіння, розкладене по шуфлядках.
Аннікен зветься старий записник ще з шкільного часу,
Аннікен – теплий светр з погано пришитим коміром,
Аннікен – візок в супермаркеті, повний томатів і шинки,
Аннікен – вибита шибка,
і Аннікен – дрібка морської солі під язиком і під серцем.
Серед тиші –
Аннікен – ти шепочеш,
і я розшукую довго:
Аннікен – ніжність безбережна,
Аннікен – пристрасть,
Аннікен – ласа цікавіть до голосу серед ночі,
Аннікен – тоскне безсоння, котре відгукнутись раде,
чи може бодай Аннікен – невідома, котра однак почує.

Але серед мене порожньо.

(Переклад з норв. - Катерина Бабкіна)

Надвечірній ринок

Кожен човен припнутий, мій човен припнутий також.
У сутінках ми сходимося до берега –
ніби сновиди, дивимося.
Доми на сваях, розчахнуті скрині з городиною та посудом,
темне дзеркало води, спідниці, намиста, груші.
Серед інших сновид, ми однак сміємось як діти:
ти лічиш дріб’язок, я купую льодяники та дешеві перстені,
птахи, покружлявши над морем, вкладаються врешті спати,
і робиться зовсім темно.
Колись ми зберемо до скрині все,
що може в житті згодитись з цього нічого ринку,
і відпливемо геть, сповнені надій – але й з вантажем надійним.
Тулюся до тебе, допоки про це говориш.
Ніби сновиди, нічною вулицею від моря
останні крамарі відходять – я бачу їх спини,
і чую одного голос, що далі і далі від берега котять хвилі:

кожен човен припнутий, не буде торгу.

(Переклад з норв. - Катерина Бабкіна)

Бездоганний

Один лиш знехтував мною –
той бездоганний. Той,
Чиє серце штовхає кров білу, досконалу кров глибинної риби.
Той, чиє тіло ніби молочна повінь,
той, чиї коси течуть ніби вода між пальців, той,
тий голос цілющий, чиї доторки як поклоніння місяцеві.
Незліченні діла твої, янголе зречень – він один лиш не зрікся дочасно
Молодості, чоловічої сили.
Один лиш не втратив гідності в жодному із двобоїв,
Один лиш не повертався спиною,
Один ніколи не склав без діла хвали й подяки.
Серед різних інших – один зостався, ніби гора, незрушний в моєму омріянні –
Той, чиє серце мені не віск, а мармур.

Один лиш знехтував мною.
Один залишився бездоганним.

(Переклад з норв. - Катерина Бабкіна)